СЕЛО ВЕЛИКОПЛОСКОЕ

Культура ЧАСИ ЗМІНЮЮТЬСЯ – ТРАДИЦІЇ ЗАЛИШАЮТЬСЯ

Минуло понад 180 років, як у мальовничих степах нашого благодатного краю поселилися роботящі, співучі та щиросердні люди з далекого російського краю – “старовіри”. Заснували вони на безводних степах Бессарабії село Великоплоске. Вони зробили цей край ще гарнішим, прославили його своєю працею, задушевними піснями та запальними танцями.

Люди в селі любили співати завжди: коли йшли на роботу, й коли поверталися з поля. Вечорами в різних куточках села лунали веселі та журливі пісні. Без них не обходилися весілля та свята.

У 1937 році в селі був збудований Будинок культури, і сюди приїхав молодий спеціаліст – випускник Кишинівського технікуму культури Степан Іванович Цушко. Він згуртував різних за віком людей і створив справжній самодіяльний хор. У його репертуарі були російські, молдавські і українські народні пісні.

У 1972 році з’явився новий ентузіаст пісенної справи – Микола Григорович Макаренко. Уродженець Черкаської області, він закінчив Львівське та Київське культпросвітні училища, Харківський інститут культури. Працював викладачем музичної школи в м. Бендери. Спочатку Миколу Григоровича запросили до місцевої школи, де він створив учительський та учнівський хори. А згодом на базі вчительського був створений і великий сільський хор. До вчителів приєдналися медпрацівники, спеціалісти та робітники тодішнього радгоспу “Росія”.

Значно активізувалася робота хору, коли господарство очолив справжній шанувальник пісенної творчості Михайло Миколайович Катречко. Саме завдяки йому, учасники хору отримали приміщення для занять, музичні інструменти, були придбані сценічні костюми.

Визначальним для хористів і всіх плосківчан став 1993 рік. Саме в травні цього року хору було присвоєно високе і почесне звання “народного” колективу. З цього часу хор гідно несе це звання крізь роки, політичні і фінансові негаразди.

Життя не стоїть на місці, змінюються часи, змінюються люди, але, незважаючи ні на що, кожен вівторок і четвер звучить в актовій залі ТОВ “Моноліт” російська і українська пісні.

Визначне місце в складі народного колективу посідає його концертмейстр Василь Федорович Стадніков. Талановитий музикант, випускник Кишинівської консерваторії, він уміло супроводжує всі концертні програми, робить обробки та оранжування сучасних та народних пісень.

Десятки, сотні плосківчан пройшли через хор і залишили тут частку своєї душі. В селі до співаків ставляться з повагою та шаною. Високо оцінюється їхня професійна майстерність і за межами рідного села. Хор – постійний учасник районних заходів, неодноразово ставав лауреатом та призером обласних конкурсів і фестивалей.

Звичайно, багаторічна, плідна праця М. Макаренка та В. Стаднікова стала можлива тільки завдяки підтримці з боку керівника ТОВ “Моноліт” М. Катречка. Уже не перший рік він надає учасникам хору не тільки моральну, а й матеріальну підтримку. Щорічно кожен хорист отримує від 500 до 1000 кг зерна нового врожаю. Не відмовляє Михайло Миколайович їм і в інших питаннях.

Приємно відзначити, що в останні роки до цієї справи підключилися й інші землевласники Великоплоского. В цьому році учасники хору отримали підтримку і від Г. Привалова, І. Єждіна, К. Куделіна, Ю. Кузьмінського, М. Шишкіна.

До речі, збереження культурних надбань минулого постійно знаходить розуміння і в керівників товариств та Великоплосківського сільського голови. Спільними зусиллями кілька років тому вони зробили капітальний ремонт Будинку культури: перекрили дах, відремонтували великий та малий глядацький зали, упорядкували танцювальний майданчик. В минулому році при підтримці сільського голови В. Орлова, було відремонтовано кабінети. Цей Будинок культури один із небагатьох, де опалюються кабінет директора та гурткової роботи. Сьогодні в цьому закладі є все необхідне для плідної праці. І оформлення сцени відповідає вимогам сьогодення, і костюми учасники художньої самодіяльності мають, і апаратуру музичну закупили в минулому році найсучаснішу.

Тому й не дивно, що вирує тут культурне життя. При Будинку культури працюють вісім гуртків художньої самодіяльності, в яких задіяно понад 120 чоловік. Щорічно в конкурсі – огляді “Великомихайлівська весна” та “Пісенний зорепад” учасники художньої самодіяльності села посідають призові місця. Другий рік поспіль, творчий колектив Великоплосківського Будинку культури виборює першість у районі.

Велика заслуга в цьому, звичайно, директора Будинку культури Ольги Леонідівни Зюзіної та художнього керівника Олександра Івановича Зюзіна. Не перший рік вони спільними зусиллями з громадськістю села, при підтримці сільської ради роблять все можливе, щоб Будинок культури працював плідно, був охайним, привабливим і став справжнім центром культурного дозвілля молоді. Тут регулярно провадяться масові заходи, вечори відпочинку, дискотеки, заняття драматичного, хореографічного гуртків, циркової студії, працює вокально-інструментальний ансамбль. При Будинку культури працює два “народних” колективи, в яких задіяно понад 100 чоловік, в т.ч. 56 дітей.

Кілька років тому в селі розпочала роботу школа бальних танців, яка була створена на базі Великоплосківської середньої школи при підтримці ТОВ “Топаз”. За цей час під керівництвом Олени та Олега Гавриленків юні таланти села стали відомі далеко за межами району. Вони – лауреати республіканських та обласних конкурсів, постійні учасники районних концертів. У травні цього року успішно захистили звання “народного” колективу.

Люди щиро вдячні всім керівникам села Великоплоске за розуміння і підтримку, за допомогу в організації цікавого дозвілля односельців. Дуже хотілося б, щоб таку підтримку керівників на місцях відчували усі сільські працівники культури.

М. ПОРТНИЙ, начальник відділу культури Великомихайлівської РДА

ОХОТНИКИ ЗА ИКОНАМИ

Нина ПЕРСТНЕВА

(Одесса)

Кража старинных икон из сельских хат - давно не новость. Но то, что происходит нынче в одном из сел на Одесщине, напоминает здешним людям послереволюционные годы, когда здесь орудовали банды и крестьяне после работы в поле боялись возвращаться домой.

Конечно, это кажется преувеличением, но сегодня люди действительно пребывают в страхе от того, что в их дверь могут «постучаться». Охотники за иконами приходят ночью, выставляют оконные рамы или взламывают двери. Хозяева, которые успевают проснуться, открывают им двери сами и не сопротивляясь, чтобы остаться живыми и непокалеченными.

Здесь живут старообрядцы

Единичные кражи икон случались и раньше. Не раз грабили и сельскую церковь. Но чтобы вот так, внаглую, чуть ли не каждую неделю ходили по хатам, такого здесь не припоминают. Вначале люди думали, что грабители наведываются только к одиноким старушкам, но потом обокрали дом, где жили муж с женой. Кстати, расположенный напротив отделения милиции.

Вся трагичность положения состоит в том, что грабят не просто имущество, а иконы, вторгаясь в святую святых сельчан. Дело в том, что село, в котором происходит весь этот жуткий кошмар, - необычное. Это Великое Плоское в Великомихайловском районе. Здесь живут старообрядцы. Скрываясь от преследования за веру, они поселились здесь в начале XIX века. С тех пор они свято хранят свою веру, обычаи, обряды и традиции.

Вековые устои жизни плосковчан не смогли поколебать даже годы советской власти. Церковь в селе всегда оставалась действующей. Каждый день в ней шло богослужение. Соблюдались обряды крещения, венчания, причащения, соборования и другие. По-настоящему здесь праздновали не Первое мая, не День Октябрьской революции, не День конституции и даже не Новый год, а Рождество, Крещение, Пасху, Троицу и другие христианские праздники.

Без икон, разумеется, никто из жителей не представлял свое жилище. Старинные образа стояли в доме на видном месте в углу. В каждой комнате их было по нескольку. Они передавались из поколения в поколение от родителей к детям как благословение. А теперь, как говорят плосковчане: «Дожили! Накануне такого великого праздника - Рождества Христова - люди бросились снимать и прятать иконы.

Каким бы парадоксальным это ни казалось, подобного не было в годы советской власти, когда религия считалась для народа опием, от которого стремились избавиться всеми способами. Случалось, закрывали церковь. В одной из них даже организовали клуб, но потом она была открыта в другом месте. В эти самые окаянные годы даже выстроили новую, большую и красивую. Случалось, что воскресный день - на Пасху, объявляли учебным днем. Но все эти притеснения, меры и действия, проводимые на общественном уровне, не касались конкретного человека и не вторгались в его личную жизнь. На худой конец люди могли дома молиться, справлять богослужения и совершать обряды. Теперь же, несмотря на то, что государство сняло все ограничения, предоставив верующим все права и свободы, плосковчане считают, что наступили самые худшие времена. Конечно, это связано и с ухудшением благосостояния людей, но и с попиранием норм христианской морали и прежде всего с творящимся беззаконием, если не сказать беспределом.

А что же милиция?

Я все пыталась выяснить: а что же делает милиция, что думают власти по поводу кражи икон.

В Великоплосковском поселковом отделении милиции мне ничего толком объяснить не смогли. Даже не сумели назвать количество краж.

- Милиция работает, - сказал начальник отделения, - но нас очень мало. Три человека на 14 населенных пунктов.

В Великомихайловском РОВД мне сообщили, что меры уже приняты: в селе дежурит оперативная группа из нескольких человек.

- Но сложность состоит в том, - сказал заместитель начальника РОВД, - что Великоплоское - село приграничное. И воруют не свои, а чужие - из Приднестровья, с которым граничит село. Туда же и уходит награбленное имущество. А это другое государство.

А как же граница? Выходит, она для людей законопослушных, а для бандитов ее как бы и не существует. Так, что ли?

В Одессе, в областном УМВД на мой вопрос отреагировали по-одесски. Вначале спросили: вы за кого - за Гурвица или Боделана, а потом сказали: вы что, не знаете, какая обстановка в городе -: стреляют, убивают, а вы, дескать, с вопросами о каких-то иконах. Но после моих настойчивых звонков мне ответили, что мои данные о кражах в Великоплоском преувеличены. Ничего, мол, страшного там не происходит. Когда же я сказала, что Великое Плоское - это мое родное село, где живут мои родители, и я знаю не по наслышке о том, что там происходит, меня попросили перезвонить.

Начальник управления уголовного розыска И.Сагун сообщил, что положение в селе действительно несколько тревожное. В позапрошлом году были совершены четыре кражи, в прошлом - четырнадцать. Девять из них в ноябре-декабре.

- Но все они раскрыты, - подчеркнул он и уточнил: - Из последних девяти раскрыто две. В селе орудуют группы из Тирасполя, Слободзеевского района (Приднестровье) и Одессы. Это молодые люди в возрасте от 20 до 30 лет. Установлено, что один из них, который сейчас в бегах, участвовал в семи кражах.

Раскрыть-то раскрыли и грабителей поймали, и к уголовной ответственности привлекли, однако ни одной иконы людям не вернули.

Что думают по этому поводу власти, я спрашивать не стала. Может быть, я заблуждаюсь, но, похоже, эта проблема либо не интересует их, либо они вообще о ней не знают. Я сужу по выступлению председателя Великомихайловского райсовета И.Варбанца на последней сессии областного совета, где он принял участие в обсуждении отчета начальника УМВД в Одесской области по итогам работы милиции за прошлый год. Варбанец отметил снижение количества преступлений в районе и все свое выступление посвятил оценке конфликта в Одессе. И ни слова о том, что происходит в селах, в том числе в Великоплоском.

Если говорить по большому счету, то дело ведь не только в количестве совершенных преступлений, а в том, что люди пребывают в страхе от чувства полной незащищенности. Кто в этом виноват?

Тут можно долго рассуждать о сложном социально-экономическом положении в стране, о криминализации общества, о том, что милиция один на один с преступным миром, что ей не выплачивают по нескольку месяцев зарплату и т.д. Но то, что милиции сегодня люди в селе не доверяют, - это факт.

Когда я узнала от родителей о кражах, то первое, что спросила, а что же милиция?

- Что милиция? Говорит: вы всем уже надоели со своими иконами, возьмите их сожгите, тогда и проблем не будет.

- Что прямо так и сказали?

- Так люди говорят.

Спрашивается, кто виноват, что по селу ходят подобного рода слухи? Кто виноват, что люди не знали о том, что кражи раскрыты, а преступники задержаны?

Я бы могла привести и другие высказывания сельчан о стражах порядка, но воздержусь. Писать сегодня об одесской милиции, ровно как и задавать им вопросы, дело неблагодарное. Обстановка, в связи с конфликтом между властями, куда втянута милиция, настолько обострена, что любой вопрос журналиста воспринимается как попытка в очередной раз ударить по милиции. Не надо ругать милицию, просили меня. Она работает.